«Поїздка по Франції була б не повною без відвідування цього красивого регіону. Тим більше саме з Нормандії почалося для нас знайомство з Францією», – написала нам еварушница Evitta.
Одне з найцікавіших і найбільш відвідуваних місць Франції – Абатство Мон-Сен-Мішель.
Історія абатства почалася в 708 році, коли на горі Мон-Томб звели храм в ім’я архангела Михаїла. У 10 столітті в абатстві облаштувалися ченці-бенедиктинці. До революції Абатство витримало багато атак ворога і показало себе як яскравий приклад військової архітектури. Потім і до 1863 року діяльність релігійної громади була припинена, і місце використовувалося як тюрма. У 1874 році Мон-Сен-Мішель отримує статус історичної пам’ятки, і починаються реставраційні роботи, які не припиняються до цих пір. Крім того.
Абатство має унікальний план забудови: будівельники врахували пірамідальну форму гори і завдяки точним підрахунками розподілу навантаження на будівлі, «обвили» гранітну скелю триповерховими корпусними будівлями.
Ми однозначно хотіли пожити в готелі на скелі, тому після довгих роздумів був заброньований готель Auberge Saint Pierre. Ми залишили машину на великій парковці і сіли на спеціальний безкоштовний автобус, який швидко доставив нас до Абатству.
Всі валізи ми залишили в машині, з собою взяли всю техніку та спальні приналежності. І легко дісталися до готелю.
Перед Абатством
При вході на головну вулицю
Основна будівля готелю з рестораном знаходиться на головній вулиці і знайшли ми його швидко. На ресепшен на другому поверсі дівчина хотіла нас налякати: «а ви в курсі, що у вас не в головному будинку і туди веде багато-багато сходинок». Ми були в курсі і дружелюбно помахали перед нею полегшеним варіантом нашого валізи. Але перед тим як йти в номери, вирішили поїсти: боюся, кілька разів за вечір багато-багато сходів ми б не подужали.
Так і залишилися в ресторані готелю на вечерю. Це був, мабуть, самий смачний вечерю у Франції. Ресторану ставлю двійку: страви були якісь зовсім несмачні. Не виключаю, звичайно, що це ми вже придираємося…
Після вечері дівчина з ресепшен проводила нас в наш номер. Багато-багато сходинок виявилися зовсім нестрашними, зате ми стали володарями тихого номери зі своєю терасою на стінах Абатства.
Наш номер
Тераса, невелика, зате своя
А поруч зі стін можна було милуватися дахами і морем навколо, що ми і зробили наступного ранку. А поки що треба дотримуватися наші звичаї. Тому ми вирушаємо на вечірню фотозйомку, на греблю…
Ми були не одні такі «розумні»: вже зібрався народ з камерами в очікуванні заходу і включення підсвічування Абатства. Сонечко між тим швидко закатывалось за горизонт з трави і дерев.
У засідці
Захід
Абатство перед заходом
Ще до поїздки я прочитала, що підсвічування Абатства включається не вся відразу, а поступово. І потрібно просто терпляче дочекатися поки вона включиться вся.
Ну, ще натиснули на кнопочку після повернення два рази, і пішли спати.
Нічна вулиця
Вранці ми спустилися в головне знання готелю, поснідали і знову полізли наверх, тепер щоб оглянути абатство.
Дахи
Він полетів, але обіцяв повернутися…
Місцеві дороги
Йде в Абатство
Деталі
Вид збоку
Внутрішній дворик
Він же з іншого ракурсу
Лампочковая залу
Моя улюблена сходи-равлик
Ну і наостанок ще пара фоток з місцевих вулиць
Після огляду Абатства, яке, до речі, зайняло ні багато ні мало півтори години, ми попрощалися з Мон Сан-Мішель і посмешили далі.
До побачення, Мон-Сен-Мішель! Ні, ні, ми поїхали не на конях…
Подорожувала еварушница Evitta.
Посилання по темі:
Авторська колонка «Фоторепортажі Олени з валізою»
Форум “Подорожі”
